Вечір

Сиджу під банальною лампою, банально роблю завдання на завтра. Тримаю банальну кулькову ручку та шкрябаю нею по банальному зошиту. А хотіла б я...
О... Я б хотіла тримати гусяче перо у долоні, щільно обтягнутій напівпрозорою рукавичкою. І писати любовного послання до того, хто б не міг його дочекатись. Хто б розціловував мою мереживну хустинку, подаровану на 20й день побачення. Я б хотіла зараз, шелестячи довгою сукнею, підійти до роялю, запалити дві воскові духм'яні свічки. А потім зняти тонку вуаль з клавіш та зіграти щось щемливе-щемливе. Або взяти гітару та зіграти віденський вальс. Або просто попросити покоївку принести чашку гарячої кави та почати читати роман...Про відважних воїнів та квітучих панянок. Та вгадати в одній з них себе:)

П.С. Як вам вірш Цвєтаєвої? Мене зачепив.