Вечір

Сиджу під банальною лампою, банально роблю завдання на завтра. Тримаю банальну кулькову ручку та шкрябаю нею по банальному зошиту. А хотіла б я...
О... Я б хотіла тримати гусяче перо у долоні, щільно обтягнутій напівпрозорою рукавичкою. І писати любовного послання до того, хто б не міг його дочекатись. Хто б розціловував мою мереживну хустинку, подаровану на 20й день побачення. Я б хотіла зараз, шелестячи довгою сукнею, підійти до роялю, запалити дві воскові духм'яні свічки. А потім зняти тонку вуаль з клавіш та зіграти щось щемливе-щемливе. Або взяти гітару та зіграти віденський вальс. Або просто попросити покоївку принести чашку гарячої кави та почати читати роман...Про відважних воїнів та квітучих панянок. Та вгадати в одній з них себе:)

П.С. Як вам вірш Цвєтаєвої? Мене зачепив.

ОШИБКА

Когда снежинку, что легко летает,
Как звездочка упавшая скользя,
Берешь рукой - она слезинкой тает,
И возвратить воздушность ей нельзя.
Когда пленясь прозрачностью медузы,
Ее коснемся мы капризом рук,
Она, как пленник, заключенный в узы,
Вдруг побледнеет и погибнет вдруг.
Когда хотим мы в мотыльках-скитальцах
Видать не грезу, а земную быль -
Где их наряд? От них на наших пальцах
Одна зарей раскрашенная пыль!
Оставь полет снежинкам с мотыльками
И не губи медузу на песках!
Нельзя мечту свою хватать руками,
Нельзя мечту свою держать в руках!
Нельзя тому, что было грустью зыбкой,
Сказать: "Будь страсть! Горя безумствуй, рдей!"
Твоя любовь была такой ошибкой, -
Но без любви мы гибнем. Чародей!

М.Цветаева

Вітайте

Це повинно було колись трапитись - я все ж таки завела черговий блог. Я впевнена, що тут я не буду писати так, як звикла. Я буду намагатися писати українською, хоча це мені не властиво. Взагалі, не розумію, нашо я його завела...)) Може, це підказка інтуїції? Що ж, подивимось, що далі буде.